Ксенія Лиськевич (ksen6ka) wrote,
Ксенія Лиськевич
ksen6ka

Про тата

Це почалося з фільмів. Різних жанрів і тематик, де траплявся сюжет про тата і доньку. Я замурувала всі свої обра́зи і болі дуже старанно і глибоко. Прекрасно жила (на скільки це можливо з такою раною всередині) і жодні теми тато-доня мене не займали. Аж раптом ці сюжети почали нагло тріпати моє серце. Спершу я гордо думала, що це просто сентименти, класичний сюжет, а я все ж жива і з почуттями - реагую на драму, як нормальна людина. Але потім зловила себе на думці, що було б класно, якби і в мене була ця батьківська любов. Та й ненавидіти тата забирає багато сил. Як би там не було, любити приємніше.
Потім тато прийшов і вкотре полайкав мої фото в інстаграмі (май ґуднес, як це звучить! 🤦). Але таке вже траплялося і я собі пообіцяла, що натяків не читатиму і шукати між рядків нічого не буду.
Аж раптом він робить ще один, несподіваний крок - пише мені повідомлення в вайбер.
Я не читала його весь вечір. Не відкривала, але постійно думала і страшно боялася. Літераллі, в мене трусилися руки.
А потім перед сном я все ж прочитала.
Ні, ніяке не полотно, не довге послання, а всього кілька слів: "з наступаючим тебе новим роком! Ювілейним для тебе" і стікер в формі серця.
Курва мать! І тут я зрозуміла, що всі мої бар'єри, стіни і оборона до сраки і не працюють зараз. Що можна грати роль невразливої, коли теоретизуєш, а як доходить до діла, то весь біль шести років навалюється за раз, не питаючи чи зараз ок, чи нічого важливішого немає.
І наступного дня до мене прийшла потрібна людина і з нею відповідь. Це був дуже сильний контакт. З тих, які тебе намагнічують і притягують, з тих, яким неможливо не коритися. І це добре, бо невгамовне раціо не дало б мені піти на цей крок.
Отже, я пройшла перший в своєму житті сеанс rpt терапії (технологія миттєвих змін). Дуже важко, ні, не так, просто неможливо описати що відбувалося між нами з терапевтом. Але це було дуже потужно. І в результаті я змогла пробачити тата. Той останній інцидент, який простягається між нами прірву, тепер здається мені смішним, недолугим і зовсім не вартим того, що як ми повелися.
Я відповіла татові, а потім привітала його з днем народження і от сьогодні й він мене. Поки що це все. І я не плекаю жодних надій та не будую планів. Нічого не чекаю від нього, але й не сумую за втраченим. Я відчуваю, як в мені заповнюється діра, де бракувало батьківської любові. І знаю, що це лише початок шляху.
Tags: inner world, read my minds, моральний ексгібіціонізм
Subscribe

Posts from This Journal “inner world” Tag

  • Все своє з собою або рай і пекло тут і зараз

    Кожен з нас носить із собою свій рай або пекло, куди б не пішов. І останнім часом я дуже стараюся носити лише рай. Ви помічали закономірність, що…

  • (no subject)

    Коли дозволяєш собі жити, щодня довкола трапляються чарівні речі, події та люди. Страх стає безсилим, бо в тебе є антидот. Я так довго його шукала, а…

  • Довгоочікувана

    Оце була зустріч! Я досі під враженнями) Отже, п'ятниця ранок, я прихджу в офіс, відкриваю всі мейли і на одному з них бачу лист від…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment