Title:	winter time
Topics:	winter time, зима, ненавиджу, суканахуйблять
Date:	2009-12-17 @ 11:47
Security:	public
Location:	дома
Music:	секс і місто
Mood:	angry

И за что вы любите зиму? За эту белую гадость, которая падает с неба? За этот дикий холод? За кучу вещей, которые надо на себя натянуть, прежде чем выйти на улицу, чтоб не примерзнуть к какому-то столбу? За пересохшую от ветра и мороза кожу? За праздники? За кучу суеты вокруг подарков? За лед под ногами и шуршание лопаты об асфальт по утрам? За то, что ночь длиннее дня? За лыжи, санки, коньки, борды и т. п.?

Хуйня, товарищи!

Мне вас не понять. Я зиму ненавижу. Хоть и родилась в феврале. (Попрошу заметить, что именно в том году, когда я родилась, февраль был очень теплым и все ходили в демисезонной обуви и пальто). Мне вас не понять. Я дитя тепла. Я ведь не просто так стрекоза.

Найважче засинати і прокидатись.
Пусто і холодно. Згасає внутрішній вогонь.
Поверніть мене в літо. Поверніть мені Літо

Title:	начало зимней депресии
Topics:	fall, fuking shit, winter time, бед муд, дорога, настрій, осінь, пекло всередині, погода
Date:	2009-12-05 @ 13:48
Security:	public
Location:	между 4 стен
Music:	Yoav - Sometimes
Mood:	пусто

Что за климат, Господи, не трави, как ни кутайся – неодет.
И у каждого третьего столько смерти в крови, что давно к ней иммунитет
(с) Вера Полозкова

Пересохли и потрескались губы. Внутри пусто. Все попытки заполнить эту пустоту тщетны. Хочется зеленого. Ядовитого, болотного. Цвета гнили. Отвратительно спокойного и тягучего. Не могу долго находится дома. Становлюсь человеком толпы. Не нравится и противно. При том же мизантропизм никуда не делся. Организму опять нужен наркотик. Прошло две недели. Тянет в дорогу. Безумно тянет. Не могу сейчас себе этого позволить. И объяснить себе этого тоже не могу.

В голове тяжесть. Все время ноет и болит спина. Мысли сумбурные. Жизнь как во сне. Реальность воспринимается как декорации. Пропал страх. Даже страх умереть. Переходя дорогу на красный свет, не задумываюсь о последствиях.

Не заметила как прошла осень. Помню ее начало и все. Дальше обрыв и опять пустота. Зима. Ненавижу. Время умирать. Из года в год одно и то же. Умирая, обретаем себя на новую жизнь и новые мученья. И нет конца. В туннеле всегда появляется свет в конце. Кому-то просто нравится играть, прожигая все линии вероятности. Прожигая жизнь.

Варениця днів, мелькають обличчя, біжить час, втрачаю його відчуття. Вранці ігнорую будильник і просипаю котрий день підряд. Мало таких ранків, коли можу дозволити собі не поспішати, повалятись в ліжку з книжкою, зварити каву і випити її з насолодою. Коли варю каву, згадую як варила її тобі. Твою кухню і тебе над книжкою в кімнаті. Запотілі вікна і блакитні колючі стіни, запах цигарок і холод з дверей, стовпи диму і гарячу воду в крані. Заплющую очі, щоб не випала бува сльозинка і відчуваю як всередині щемить серце. Розплющую очі, кажу собі, що я сильна і все витримаю і йду знімати джезву з вогню. Повільно сьорбаю каву і гортаю якусь книжку. Просто безцільно гортаю, періодично очі зупиняються на якихось рядках, та не на довго, і блукають далі.

А потім я згадую, що мені ж таки сьогодні на пари і часу зовсім мало, біжу в душ, підставляю тіло під гарячі паруючі струмені води і вкотре думаю, що треба зробити кілька кадрів води на тілі. Картаю себе за лінь. Не допомагає – я далі забиваю. Бігом одягаюсь і вилітаю з дому, на ходу втикаючи у вуха навушники і закриваючи двері. Ледь не збиваю з ніг сусідку, забігаю в ліфт, натискаю кнопку першого поверху і двері закриваються прямо перед носом очманілої сусідки. А мені смішно. І я регочу на весь ліфт, вивалююсь з під'їзду, закурюю Мальборо і думаю про те, що нічого не змінилось. Вулиця та сама, погода, люди одні і ті ж в один і той же час. Ті ж собаки, калюжі, машини… Дерева вже голі. Львів став сірий. Пані Курва (осінь, себто) щороку одна і та сама – спершу яскраво-рижа, а потім лиса. І в неї не без депресій. Отак я йду із своїми думками наодинці, виходжу на міст, минаю свій улюблений шмат дороги і згадую як ми гуляли мостами з тобою. І вже не заплющую очі, і гублю сльозинки. Це не я, це нахабний вітер зриває їх з моїх ненависно синіх очей, які ти так любиш. Вітер б'є в обличчя, а я йому ж в обличчя сміюсь. Байдуже. Мені не болить, мені не болить – повторюю я собі. Я не зірвуся і не побіжу за квитками на 41 потяг. Я триматиму себе в руках. Не надто складна мантра, правда ж? Поки що діє. Я досі у Львові і досі без квитків.

А потім я сиджу на довгих парах. Слухаю і пропускаю крізь себе багато потрібної і ще більше непотрібної інформації і думаю з ким сьогодні я йду заливати мізки кавою. Згадую, тішуся (іноді не дуже, але рідко) і вертаюсь в реальність. Іноді забігаю в бібліотеку, яка на мить завмирає, коли до зали входить новий персонаж, швиденько шукаю те, що потрібно на наступний семінар і тікаю від непривітних тіток, які, здавалось приросли до тих стін. Надибую по дорозі від академії в центр купу знайомих і не дуже облич. Всі раді мене бачити. А я не дуже. Всім від мене щось потрібно. А мені від них лише одне – щоб не лізли в душу.

А далі кінь, мої любі людиська і якась кав’ярня. Деякі з них (кав’ярень) нагадують, що ми були тут разом. Деякі тактовно про це мовчать. Але я ж пам’ятаю і без того. І раптом нестерпно хочеться, щоб зараз відчинились двері і зайшов ти. І сказав – ну як, вдалося тебе здивувати? Я б кинулась тебе обіймати і, мабуть, нікуди не відпустила б. А потім я згадую, що то лише мрії. Допиваю каву, докурюю цигарку і напрямляю свій вектор на зупинку маршрутівки. А там люди. Багато людей. Метушня і галас. Та я не чую. В моїй голові звучать інші музики. Я забиваюсь в кінець маршрутки, в кутик і всю дорогу втикаю у вікно, де мелькають ліхтарі і клумби. Плеєр зрадливо вмикає знайомий трек і в мене чергове дежавю – дорога в потязі до тебе. І я розумію, що на тому життя не закінчується. Та нічого не можу з собою зробити. Хоча, швидше не хочу. Так, не хочу. Не час, ще не час.

Title:	асоціації
Topics:	leito, Дніпропетровськ, Київ, Львів, Чернівці, бажання, весна, дорога, осінь, почуття, спогади, я це люблю
Date:	2009-11-27 @ 20:26
Security:	public
Location:	учюсь
Music:	Franz_Ferdinand_-_Turn_It_On
Mood:	дивна я якась

Дівчинка їде в тролейбусі. На дівчинку дивляться люди. Вони не розуміють і не сприймають її. "Я реагент, я вызываю жжение, напряжение…" (с). Яскравий кислотно-салатовий колір обвиває її тіло, з-під очей струменить світло, губи ворушаться, наспівуючи пісні, що лунають в навушниках…

LЮК.
"Ні про що, твої записки і слова…"
Моя весна в мої двадцять. 2009 рік. Тепло, скажено, добре. вранці пари і Стрийський парк. Ввечері Кайзер, Рево, Лола, валяння на траві і багато заразного сміху. Концерт LЮК`а в "Лівому березі". І жодних підозр про майбутні зміни. І багато планів наперед…

Lama.
"Знаєш, як болить…"
Осінь 2008. Божественна пора. Тріп у Чернівці. Хлопчик-лікар. Тиждень актуального мистецтва. Тепло і сонце, золоте листя і солодке хвилювання всередині.

Scissors sisters.
"What is it that you want?
What is it that you give?
Where do you plan on finding it?
How do you want to live?"
Дорога. Потяг Львів – Дніпропетровськ. Осінь 2009. Дрож по тілу. Забиває дух. В руках Макс Фрай "Хроніки Ехо". Серце відбиває ритми музики. Я їду до тебе.

Ergo Proxy.
"Come and save me"
Осінь 2009. Карантин. Я в тебе в Дніпрі. Ми обоє хворі. Не вилазимо з ліжка і дивимось аніме. Почуття неспокою і бажання свободи. Дика обпікаюча любов всередині. Важко пояснити.

Бумбокс
"Тебе не нравится дым, черт с ним
Он убивает слова – кругом голова…"
Весна 2009. Київ. Малий Макс. Нічна набережна. Катьося і Хрещатик ввечері. Музеї, галереї, поїздки… Багато інфи і мало часу. Метро. Емоції, емоції, емоції! Зашкалює. Не хочу додому, до Львова. Швидкісний експрес. Жага змін. Скоро річниця. Щось пішло не так. "Як тебе не любити, Києве мій?" (с)

Ночные снайперы
"Снишься. Не могу поверить звонкам…"
Перша розлука після поїдки в Дніпро. Осінь 2009. Рубає і рве на шматки. Важко і хочеться назад. Часто і багато сплю, бо лише в снах ми разом. Нестача вітаміну Літо в крові.

Muse
"Come in my cave…"
Карантин. Осінь 2009. Ти на курсах, а я сама вдома. Рей Бредбері і цигарки з кавою. Погляд часто стрибає на годинник – коли ж ти повернешся? Скоріше б вже… Ех… Поверніть час назад…

Title:	***
Topics:	inner world, leito, Дніпропетровськ, настрій, пекло всередині
Date:	2009-11-17 @ 13:42
Security:	public
Location:	Дніпропетровськ
Music:	Muse - Forsed in
Mood:	гм...

абонент временно недоступен


я до тебе
я до тебе
я до тебе
і ніби в ванну налили неба